Дніпровська Атлантида: як Київське море поглинуло 2000 років історії, наукову спадщину та долі 33 тисяч людей

У радянській прозі та газетних передовицях зведення каскаду ГЕС на Дніпрі висвітлювали виключно як «героїку трудових буднів» та «перемогу людини над стихією». Проте за фасадом радянської гігантоманії приховали трагедію тисяч сімей - мовчазну «зачистку» родючих берегів Славутича, де століттями формувався корінний етнос Київщини.

Під час заповнення Київського водосховища у 1964–1966 роках під водою опинилися понад 52 населені пункти. Понад 33 тисячі українців примусово позбавили рідного дому, зруйнувавши сотні старовинних храмів, тисячі садиб та зрівнявши з землею безцінні пам'ятки історії.

ГЕС: Проєкт 1905 року проти радянського бетону

Ідея приборкати Дніпро виникла задовго до більшовиків. Ще у 1905 році інженери С. М. Максимов та Г. О. Графіто розробили перший проєкт каскаду ГЕС та водосховищ. Проте царські інженери намагалися мінімізувати затоплення родючих земель та населених пунктів.

Коли ж у 1959 році у Вишгороді почали зводити греблю Київської ГЕС, радянська влада про екологічні, соціальні чи культурні наслідки вже не замислювалася.

Головними орієнтирами були дешева електроенергія та масштаб.

Географія катастрофи: затоплені села Київщини

Вода поглинула найбагатші затоплювані луки, орні землі, фруктові сади та вікові цвинтарі по обидва боки Дніпра.

На Правобережжі під водяною товщею зникли старовинні села:

• Бірки,
• Толкунська Рудня,
• Ротичі,
• Домонтова.

На Лівобережжі, в низині масштаби руйнувань виявилися ще більшими. Під воду пішли:

• Старосілля (літописний Ольжич) — відоме ще з XI століття;
• Сваром’я – затоплене село під Києвом
• Ошитка,
• Тарасовичі,
• Чернин,
• Новосілки-на-Дніпрі,
• Окунінове,
• Новий Глібів,
• Старий Глібів.

Напівзатоплені села Київщини

Деякі поселення вода поглинула частково. Наприклад, у Козаровичах затопило фруктові сади, ягідники та більшість території — від старого села лишилася тільки вулиця Першотравнева. Майже 1 300 дворів козаровичан довелося терміново переносити й будувати наново на високих ділянках.

Затоплення сіл на Київщині завдало й колосальний удар по історії та науці. З відкритих даних відомо, що у період з 1964 по 1966 рік під водою Київського моря опинилося понад 1 000 пам'яток історії, археології та культури Київського Полісся. Лише поселень доби Давньої Русі було затоплено понад 300. Спішні археологічні експедиції просто не мали часу дослідити цю велетенську спадщину.

Разом із селами загинули й унікальні наукові осередки, серед них такі:

• Лабораторія Вернадського: У селі Старосілля з 1918 року працювала літня біологічна станція ВУАН, заснована першим президентом Академії наук Володимиром Вернадським.
• У сусідній Хотянівці було зібрано унікальну фольклорну та побутову колекцію, яка стала основою першого Етнографічного музею ВУАН.

Долі переселенців Київщини: життя на новому місці

Виселення людей супроводжувалося важкими психологічними травмами. Селянам давали грошові компенсації, яких часто не вистачало на повноцінне нове будівництво, і зобов'язували власноруч зрубувати сади та розбирати хати.

Людей розселяли у сусідніх районах. Так усе село Сваром’я (44 двори) організовано переселили до Нових Петрівців. Чимало переселенців прийняло село Демидів. До речі сьогодні саме там встановлено пам'ятний знак затопленим під Київським морем поселенням.

Маловідомі факти затопленого Київського Полісся

• Затоплена лінія козацьких сторожових засік та бродів

Більшість знає про затоплені села, але мало хто згадує, що під водою опинилася ціла мережа давніх митниць і стратегічних перевозів.

Тарасовицький та Сваромський перевози. Сучасне Київське море закрило найдавніші броди через Дніпро, якими ще за часів Великого Князівства Литовського та Гетьманщини йшли торговельні валки з Білорусі та Полісся на Київ.

Затоплені острови-форпости. Під товщею води опинився острів Загати, де за козацьких часів існувала сторожова засіка Київського полку для контролю судноплавства та запобігання раптовим нападам з півночі.

• «Дубовий експорт» Полісся та зникнення корабельних гаїв

Заплава Верхнього Дніпра, яку затопили у 1964–1966 роках, була центром унікального лісового промислу:

У селах Ошитки та Чернин століттями зберігалися так звані «корабельні гаї» — суцільні масиви монументальних затоплюваних дубів. За часів Російської імперії саме звідси деревину сплавляли для будівництва Дніпровської флотилії.

Технологія «моріння». Місцеві жителі володіли рідкісним промисловим секретом: вони затоплювали дубові колоди у річкових старицях на 5–10 років, отримуючи надміцний «чорний дуб». Під час швидкого заповнення водосховища сотні кубометрів цієї дорогоцінної заготовленої деревини просто замулилися на дні.

• Таємниця старовірів та релігійне розмаїття Подніпров'я

Поліське Лівобережжя не було монолітним. Села Окунінове та Новий Глібів приховували унікальну етнографічну деталізацію.

У XIX столітті у важкодоступних заплавних лісах існували таємні скити старовірів, які тікали від переслідувань імперського уряду. Вони зберігали стародруки XVI–XVII століть та унікальну іконописну традицію на липових дошках.

Коли об'єкти виселяли, більшість релігійних артефактів було втрачено, а самі старовірські громади розсіялися по всій Україні, втративши свій локальний осередок.

• «Бортництво» — прадавній промисел, знищений за кілька місяців

Зі зникненням сіл Бірки та Толкунська Рудня остаточно вимер рідкісний поліський промисел — бортництво (дике бджільництво). Бортники не використовували звичайні вулики. Вони видовбували дупла («борті») у живих багатовікових дубах та соснах на висоті 4–6 метрів. Права на ці дерева передавалися у спадок поколіннями, а на корі вирізалися родові знаки («знамена»).

Коли виселенські бригади почали суцільне вирубування та спалювання заплавних лісів, тисячі родових бортей були знищені за один сезон, поставивши крапку в багатовіковій традиції лісового бджільництва.

• Затоплена метеорологічна та гідрологічна пам'ять

До побудови ГЕС Дніпро в районі нинішнього Київського моря мав надзвичайно складне й мінливе річище з сотнями заток, рукавів та рукавів-стариць (таких як Старик, Річище, Чорторий). Заплавні луки шириною до 8–12 кілометрів працювали як велетенський природний губка-демпфер. Вони поглинали весняні повідоми, запобігаючи катастрофічним затопленням Києва.

Після створення штучного «моря» середня температура води в районі знизилася, а мілководдя почало прогріватися надто швидко, що призвело до масового цвітіння синьо-зелених водоростей — екологічного явища, якого до 1964 року на Київському Поліссі взагалі не існувало в таких масштабах.

Ціна «радянського моря»

Створення Київського водосховища безповоротно змінило карту та екосистему регіону. Замість родючих заплав і проточного Дніпра Україна отримала місцями застійну водойму, а разом із нею — втрачений пласт поліської культури, знищені археологічні пласти та десятки тисяч зламаних людських доль.

Читайте також:

Київське водосховище: історія та цікаві факти

Свіжі новини у вашому смартфоні! Підписуйтесь на Київ.info у
Телеграм t.me/kyiv_info_nmnm

Київ.info,  фото з відкритих джерел