«Я сильна, бо в мене мама і дядько — військові»: історія маленької Віри з Броварів

П’ятирічна Віра з Броварів зростає поруч із війною — її мама служить у лавах 32-ї окремої механізованої бригади. У дитсадку, який відвідує дівчинка, на стіні висить прапор цієї бригади, і кожного разу, коли хтось запитує, де її мама, Віра без вагань відповідає: «Вона на війні. Воює».

Про це розповіли у Київському обласному ТЦК та СП.

Щовечора о 21:00 у Віри з мамою — незмінний відеозв’язок. Ця традиція стала їхнім ритуалом: мама дзвонить або отримує дзвінок від доньки. Перед сном вони говорять про важливе. Віра майже завжди питає: «У вас бабахає?..».

Вона пам’ятає звуки війни. Пам’ятає свист над дахом, коли в 2022-му росіяни стояли неподалік Броварів. Тоді вони з мамою й бабусею не виїжджали. Ховали тільки дитину — тулили до себе, коли летіло.

Віра — дитина війни. Але вона не зламано боїться, а по-дорослому турбується про маму. Щоразу на прощання дарує їй іграшки — аби вона не була самотня на фронті.

А мама дає їй шеврони. І з тими шевронами Віра ходить до садочка.

Мама Віри — офіцерка відділення психологічної підтримки особового складу. За освітою юристка, Тетяна мобілізувалась наприкінці 2023 року. До цього пройшла бойову службу під Куп’янськом — серед її завдань були перевірка позицій, евакуація поранених і загиблих, робота з рацією, перебування на командно-спостережних пунктах.

Зараз Тетяна координує соціальну підтримку військових та їхніх родин, відповідає на численні звернення — її знають не лише побратими, а й поранені, родини зниклих безвісти, ті, хто після війни зіткнувся з бюрократією та байдужістю системи.

Під час останньої короткої відпустки Тетяна приїхала до Києва й взяла Віру із собою. Дівчинка хотіла вперше побачити метро. Але день виявився символічним — на Хрещатику проходив марш родин 32 ОМБр на підтримку зниклих безвісти. Під час виконання гімну Тетяна не стримала сліз, а поруч із нею Віра — закутана в прапор, тримаючи маму за руку — просто витерла їй обличчя. Цей момент зафіксувала іноземна знімальна група. Звичайний жест дитини став чистим проявом любові, який не потребує слів.

У Віри насичене життя — гуртки, художня гімнастика, англійська, ліплення з пластиліну. Улюблена іграшка — м’який пес-медик на ім’я Тайра. Символ захисту й турботи, якого вона, здається, створила собі сама.

Ще один важливий дорослий у житті Віри — її дядько, брат Тетяни. Він також воював два роки, був поранений, демобілізований і зараз доглядає за дівчинкою. Віра вважає його своїм найкращим другом.

«Я сильна, бо в мене мама і дядько — військові», — каже Віра.

Дитина мріє, грається, навчається і чекає. Чекає дзвінка о 21:00. І повернення мами з війни.

Свіжі новини у вашому смартфоні! Підписуйтесь на Київ.info у Телеграм t.me/kyiv_info_nmnm

Київ.info,  фото ТЦК та СП