Вірші про Київ: поетичний погляд на столицю

Поезія про Київ — це не лише емоції, а й спосіб зафіксувати історію міста в слові. Вірші про Київ та Україну відображають ключові епохи, події та настрої, через які проходила столиця.

У цій добірці Київ.info зібрав красиві слова про Київ — від класичних текстів до сучасних рядків, де кожен гарний вірш про Київ показує місто, як простір сили, надії й витримки.

Вірші про місто Київ

Про Київ вірші зосереджуються на конкретних образах столиці — її вулицях, річці та міському просторі, тоді як вірші про вечірній Київ фіксують зміну настрою столиці після заходу сонця.

Києве мій

Грає море зелене,
тихий день догора,
Дорогими для мене
стали схили Днiпра,
Де колишуться вiти
закоханих мрiй...
Як тебе не любити,
Києве мiй!
Вечорiв оксамити,
мов щастя прибiй...
Як тебе не любити,
Києве мiй!

В очi дивляться канни,
серце в них переллю,
Хай розкажуть коханiй,
як я вiрно люблю.
Буду мрiяти й жити
на крилах надiй...
Як тебе не любити,
Києве мiй!

Спить натомлене мiсто
мирним, лагiдним сном,
Ген вогнi, як намисто,
розцвiли над Днiпром,
Вечорiв оксамити,
мов щастя прибiй...
Як тебе не любити,
Києве мiй!

(Дмитро Луценко)

***

Київський вальс

Ночі солов'їнії, ночі весняні,
Доли подніпровські наснились мені.
Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б'є.
Молодість мила, - ти щастя моє.

Далі неозорії, київські сади,-
Друже незабутній, ти прийдеш сюди.
Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б'є.
Молодість мила, - ти щастя моє.

Стежки і доріженьки ген лягли у даль.
В парі ми любилися, серденьку жаль.
Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б'є.
Молодість мила, - ти щастя моє.

Нам би ще зустрітися в солов'їну ніч.
Теплі зорі київські сяяли б довіч.
Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б'є.
Молодість мила, - ти щастя моє.

(Андрій Малишко)

***

Білі каштани,
Світлі огні,
Де б не бував я, -
Любі мені.
Київські ночі,
Зустрічі в саду -
В серці, куди не піду.
Гори високі,
Синь дніпрова,
Молодість наша
Вічно жива.
Київські ночі,
Зустрічі в саду -
В серці, куди не піду.
Ми покохались
Там, де дуби,
В київськім небі
Два голуби
Кружать, здіймають
Крилоньки свої,
Наче ми в парі, в сім'ї.
Так воно стане,
Так воно є. ...
Білі каштани,
Щастя моє.
Рідна столице. -
Ти моя весна,
Світла, погожа, ясна.
Київські ночі,
Зустрічі в саду -
В серці, куди не піду.

(Андрій Малишко)

***

Прекрасний Києве на предковічних горах!
Многострадальному хвала тобі, хвала!
Хай на просторищах, де смерть, як ніч, пройшла,
Воскресне день життя і весен неозорих!
За очі змучені дітей смертельно хворих,
За кров, що річкою гарячою текла,
За сквернені скарби, за чорні всі діла
Хай вороги твої розсиплються па порох!
Покари повної настав жаданий час!
Не пощербився меч, і світоч не погас,
Вершить свій правий суд свята людська скорбота!
Синам, що віддають життя за отчий дім,
Що волю принесли крізь непроглядний дим,
Наш Київ Золоті розкрилює ворота.

(Максим Рильський)

***

Блискоче ніч перлиною Растреллі.
З гори збігає Боричів узвіз.
І солов'ї, пташині менестрелі,
всю ніч доводять яблуні до сліз.
Цвіте весна садами молодими,
шумлять вітри, як гості з іменин.
В таке цвітіння, князю Володимире,
тобі не важко бути кам'яним?

(Ліна Костенко)

***

Я виросла у Київській Венеції.
Цвіли у нас під вікнами акації.
А повінь прибувала по інерції
і заливала всі комунікації.
Гойдалися причали і привози.
Світилися кіоски, мов кіотики.
А повінь заливала верболози
по саме небо і по самі котики.
О, як було нам весело, як весело!
Жили ми на горищах і терасах.
Усе махало крилами і веслами,
і кози скубли сіно на баркасах.
І на човнах, залитими кварталами,
коли ми поверталися зі школи,
дзвеніли сміхом, сонцем і гітарами
балкончиків причалені гондоли.
І слухав місяць золотистим вухом
страшні легенди про князів і ханів.
І пропливав старий рибалка Трухан.
Труханів острів... острів Тугорханів...
А потім бомби влучили у спокій.
Чорніли крокв обвуглені трапеції.
А потім повінь позмивала попіл
моєї дерев'яної Венеції.

(Ліна Костенко)

***

Мені відкрилась істина печальна:
Життя - зникає, як ріка Почайна.
Через віки, а то й - через роки,
Ріка вже стане спогадом ріки.
І тільки верби знатимуть старі:
Киян хрестили в ній, а не в Дніпрі.

(Ліна Костенко)

***

За мною Київ тягнеться у снах.
Зелена глиця і темнава червінь
достиглих черешень. Не зрадьте, нерви:
попереду - твій край, твій крах, твій прах.
Прослалася дорога - вся в снігах,
і простори - горбаті і безкраї -
подвигнуть розпач. О коханий краю,
ти наче посаг мій - у головах.
І сива мати височіє в снах.
Рука її, кістлява, наче гілка
у намерзі. Лунає десь гагілка,
і в сонці стежка. Й тупіт у степах.

(Василь Стус)

***

Тисячолітньому Києву
закортіло омолодитися.
Раптом Київ відчув готелі,
електрички, тролейбуси, поїзди,
міст Патона
і незграбні будинки Хрещатика.
Шершавий асфальт
Київ лизнув
своїм язиком язичницьким -
і схили Зеленого театру
почали проростати куницями,
віверицями, буй-турами,
зареготала, розганяючи Дніпрові хвилі,
поганська Ярилова голова.
Київ астматичне закашлявся.
Протягами метро
електропоїзди задеренчали злякано,
бо кільканадцять шарів ґрунту,
білого од людських кісток,
кінських черепів,
сивого попелу ритуальних крад,
набрижилися, як шерсть
на шиї розгніваного бика.
Київ натужився і затих:
де його в бісовій мамі
підняти оце збіговисько
новобудов, проспектів, магістралей
і високі черева
нерозроджених земляків своїх?
А побила б тебе сила божа,
вилаявся язичницький Київ.
Але побачив зграйку піонерів
і, присоромлений, нахилив голову.
Сховався - і нічичирк.

(Василь Стус)

***

В невільницьких шляхах відмарилось поволі,
вже не шумлять тополі у мене в головах,
І рідний Київ мій у золото гучливе
не вдарить шанобливо і не окрилить мрій,
медяні гуки бань стар-княжої Софії
не оживлять надії і чару повертань.

(Василь Стус)

***

Мій Київ

В ночі осінні, холодні й нудні
Часто ввижається Київ мені.
Вийду з палатки, у темінь пірну,
Думкою-мрією в Київ майну.
Мріють крізь хмари зорі вгорі,
Мов на бульварі чудні ліхтарі.
Вітер ущухне, то знов загуде -
Аж сторонюся: тролейбус іде.
Парки і сквери, театри і шум.
Як вас прогнати із серця, із дум?
Що мені діять - не можу забути
Площу Богдана, вогні інституту.
Що мені діять і як мені буть -
Київ казковий не в силі забуть!
В серці своїм на будову несу
Києва горду і вічну красу.
Стіни мурую, проспекти кладу,
З степом безлюдним розмову веду:
Бачиш, сюди ми зійшлися усі
Тому, що служимо праці й красі,
Тому, що мріє поставити кожен
Місто, красою на Київ схоже!

(Василь Симоненко)

***

На срібнім березі Дніпра
Слов'янства золота столице,
Світанку мови і добра,
Вікно у світ стооке і столице,
Всі сто століть у скрути і жалі
Під небозвіддям згрозеної днини
Ти водиш серцем нашим мужні кораблі
З вітрилами на щоглі України.

(Микола Вінграновський)

***

...Де стоїть тепер наш Київ,
Там була сама гора,
Жив там першим Кий з Хоривом,
Щек та Лебідь - їх сестра.
Над самим Дніпром на горах,
Огороджений з боків
Ровом, мурами, валами,
Київ виріс і розцвів.[

(Олександр Олесь)

***

Зацвiли каштани
У моєму мiстi:
Золотистим цвiтом
Заряснiли в листi.
Цвiт такий хороший
Аж вбирає очi!
Зацвiли каштани
Вчора, опiвночi.
А пiд ними ходять
Вулицями люди.
Зацвiли каштани
Тут i там - усюди
Холодку багато,
Пахощiв багато...
У моєму мiстi
Гарно, як на свято.

(Марія Познанська)

***

Києве!..

Найпрекрасніше місто із міст,
стольний граде на кручах Дніпрових!
Ти - моя
сила, гордість, відрада і зміст,
і колиска моєї любови.

Києве!..
Я корінням у тебе вросла,
прикипіла душею дитини!
І яким
доля шляхом мене б не вела, -
я вертаюсь до тебе, єдиний!

Києве!..
Всі оспівують шати твої -
не пройшла ця спокуса й повз мене.
Мрію я,
щоб онуки онуків моїх
милувались тобою, зеленим!

Києве!..
Чи ж ми годні тебе вберегти
від заброд і перевертнів хижих
й жити так,
щоб не звідав ні сорому ти,
ні наруг, ні ганебних принижень?

Києве!..
Мудрий батьку нечемних дітей!
Є нам кожному в чім повинитись,
а тоді, -
прихилившись до дужих грудей,
живодайним святиням вклонитись...

Києве!..
Крізь минулі п'ятнадцять сторіч
прогляда в сивині мрійна юність!
Все в тобі:
і запекла війна протиріч,
і гармонії ніжної сутність.

Києве!..
Як природно у тебе вплелись
ці століття шитвом розмаїтим!
Діти ми,
і прикличе нас вічність колись.
Ти ж - навічно залишишся жити.

(Тетяна Яровицина)

***

Така любов

Ясночолий Києве! Я люблю Вас.
Просто так люблю Вас, бо я така!
А любов то хвилями, ніби юність,
то як сиве марево з літака...
Я нікого досі так не любила!
Ви ж зазверхньо дивитесь, на біду,
і коли вростаю у Ваші схили,
і коли промзонами журно йду,
і коли вертаюсь до Вас від Львова
й бачу в Місті любленім щось не те...
...Чи колись на вулиці вийде Мова?
Чи Шляхетність в поглядах проросте?!
Всі якісь зашорені донкіхоти...
Все двигтить, все крутиться, та невлад,
повз фасади бігає на роботи й
сором навіть глянути за фасад.
Навздогін убогій радянській владі
«зуби» реставровано де-не-де...
З ерою дуплавого зафасаддя,
певно, і життя моє відійде,
потече за плином вогнів червоних,
фарами вітаючи світляків,
поза Місто втомлено-невгамовне,
у колиску радості і віків...
Мрія-журавель росте, не синиця, -
стріти Вас оновленим, хоч на мить!
Несмаку та Сіросте, відступіться!
Неприступна Граціє, підійдіть!

(Тетяна Яровицина)

***

Колись давно столицю заснували
Кий, Щек, Хорив та Либідь, їх сестра.
Мій, Києве, ти місто старовинне,
Краси утілення та вічного добра.
Тече Дніпро. Колись у його водах
Князь Володимир хрещення прийняв.
Він дбав про долю рідної країни,
Вчив грамоти та храми будував.
Ось пам’ятник Хмельницькому Богдану,
Цей гетьман для людей героєм став:
Походи він очолював козацькі,
Й про незалежність України дбав.
Ось Києво-Печерська Лавра стала,
Це пам’ятка духовності, тепла.
Попросимо усі, щоб Божа Матір
І нас, і Україну берегла.
У часи війни героєм став наш Київ,
Його ми ворогам не віддали,
І ми в музеї під відкритим небом
Згадаємо славетні ті бої.
Малята люблять своє рідне місто:
Тут цирк, театр дитячий, зоопарк,
Фунікулер, майданчики для ігор,
Тут з каруселями й гойдалками парк.
Так хочеться, щоб кожен з вас побачив
Красу столиці у весняний час.
Коли каштанами Хрещатик розцвітає,
До Києва запрошуємо вас!

(Юлія Турчина)

Сучасні вірші про Київ ­

Сучасна поезія про Київ говорить про життя міста під час блекаутів, повсякденність війни та внутрішню стійкість людей. Вірші про Київ сучасних поетів фіксують реальність, у якій Київ продовжує жити, боритися й наближатися до перемоги.

Я люблю Київ
не за листівки,
а за світло вночі
у вікні навпроти.

За людей, які вміють
жартувати під час тривоги.
За місто, яке щоразу
обирає жити.

***

Київ тримається на дрібницях:
на руках, що не відпускають,
на словах “я поруч”,
на метро, що везе додому.

І поки це є —
місто не впаде.

***

Метро — це не транспорт.
Це ковдра,
це дитячий сон на підлозі,
це молитва без слів.

Під землею
Київ б’ється повільно,
але рівно.
Серце не здається.

***

Київ тримає день, мов сонце на кручах,
Вогні з вікон шепочуть, що ми ще тут.
Метро гуде, мов серце, що не втомилось,
І каштани цвітуть, як надія серед груд.

Тут ніч не боїться війни, тільки тиха,
І люди йдуть, мов ріки, через страх.
В кожному кроці — пам’ять і сила,
В кожному вікні — майбуття, що не впав.

***

Дніпро пам’ятає наші сльози і сміх,
Він несе через віки крики і тишу.
На його хвилях спокій і буря водночас,
А Київ стоїть, бо тримає душу.

Читайте також: Місто пам’яті й сили: відомі цитати про Київ

Свіжі новини у вашому смартфоні! Підписуйтесь на Київ.info у
Телеграм t.me/kyiv_info_nmnm

Київ.info,  фото Вікіпедії