Від теплиць до футбольної арени: історія стадіону «Динамо» у Києві

Київ відомий своїми численними пам’ятками, архітектурними шедеврами та мальовничими куточками. Тут можна прогулятися затишними вуличками Подолу, поринути в життя Хрещатика, відвідати музеї, собори та золоті куполи церков, а також помилуватися парками над Дніпром. Але серед усіх визначних місць столиці особливе місце займає Стадіон «Динамо» ім. Валерія Лобановського, який відомий не лише своєю спортивною історією, а й вражаючим поєднанням ландшафту та архітектури.

Стадіон «Динамо» у Києві: історія створення

На початку ХХ століття територія, де нині розташований стадіон Валерія Лобановського, була заповнена теплицями, що постачали овочі та фрукти до Маріїнського палацу, а також популярним серед киян кафе-шантан "Шато-де-Флер".

У 1920-х роках на цьому місці Київська губернська рада товариства «Динамо» облаштувала спортивні майданчики, футбольне поле з дерев’яною роздягальнею, гімнастичне містечко, волейбольні, баскетбольні та гандбольні зони. Проте вже за кілька років цих споруд стало замало для фізкультурників-динамівців, і було ухвалено рішення побудувати великий стадіон з повною спортивною інфраструктурою.

Проект архітекторів В. Осьмака та В. Безпалого реалізували за два роки. У 1934 році стадіон «Динамо» імені Валерія Лобановськоговідкрив свої двері для відвідувачів. Трибуни, вкриті дерев’яним навісом, вміщували 23 000 глядачів, які приходили підтримати футболістів «Динамо». Відтоді команда проводила свої домашні матчі на власній арені. Кияни активно відвідували матчі та ставали свідками пам’ятних ігор: у 1936 році збірна Туреччини зазнала розгрому 9:1, а київське «Динамо» перемогло московський ЦБЧА 3:1 у першому чемпіонаті СРСР. Також запам’яталися перемоги над московським «Торпедо» (2:0 у 1937) та над московськими одноклубниками (3:1 у 1939).

Нове спортивне поле на Петровській алеї стало справжньою фортецею для динамівців. У довоєнні роки команда здобувала «срібло» та «бронзу» чемпіонату СРСР і прагнула «золота». Але 1941 рік приніс руйнівні наслідки — стадіон «Динамо» занепав, а відлуння воєнного часу відчутне й сьогодні. Під час ремонтних робіт на початку 1990-х під біговою доріжкою було знайдено кілька авіабомб, що нагадують про тяжкі сторінки історії.

Реконструкція стадіону «Динамо»

Після закінчення Другої світової війни футболісти київського «Динамо» певний час проводили свої матчі на стадіоні ім. М.С. Хрущова (нині НСК «Олімпійський»). Лише у 1956 році футбол повернувся на стадіон імені Лобановського, який до того часу було повністю відновлено. Відновлене поле спершу віддали динамівським дублерам, а Динамо стадіон знову став осередком футбольного життя столиці.

Наступна хвиля змін прийшла напередодні Олімпіади-80, коли стадіон «Динамо» Київ вирішили модернізувати відповідно до міжнародних стандартів. На арені з’явилися чотири потужні освітлювальні вежі, електронне табло, а адміністративна будівля отримала додатковий поверх. Хоча місткість трибун скоротилася до 18 тисяч глядачів, умови для спортсменів стали значно комфортнішими. Було реконструйовано легкоатлетичні доріжки, спортивні зали, басейн, тенісні корти та баскетбольні майданчики.

Попри те, що стадіон Лобановського не приймав жодного з олімпійських матчів, саме тут із задоволенням тренувалися учасники головної спортивної події світу. Після оновлення арена приймала чемпіонат СРСР з легкої атлетики та фінальний турнір чемпіонату Європи серед юнацьких футбольних команд.

Новий етап у розвитку стадіону «Динамо» розпочався у 1990-х роках, коли арену вирішили перетворити на виключно футбольний об’єкт. Під час реконструкції прибрали легкоатлетичні доріжки, розширили ідеально рівне поле до стандартних розмірів, а на трибунах встановили індивідуальні пластикові сидіння відповідно до міжнародних вимог.

Оновлений стадіон отримав сучасний вигляд. У приміщеннях центральної трибуни з’явився триповерховий офіс ТОВ «ФК «Динамо» (Київ)» зі скляним і алюмінієвим фасадом. Тут розташувалися всі адміністративні служби клубу. У 2001 році на території комплексу відкрили фітнес-центр із басейном, а поруч облаштували автостоянку та підземний гараж. Також збережено пам’ятний монумент на честь футболістів «Динамо», які загинули під час Другої світової війни.

У травні 2002 року, після смерті легендарного тренера Валерія Васильовича Лобановського, який вивів київське «Динамо» на вершину європейського футболу, арені присвоїли його ім’я. Відтоді офіційна назва — Стадіон імені Валерія Лобановського.

З 1996 по 2011 рік включно головна команда проводила тут свої домашні матчі чемпіонату та Кубка України, а також кваліфікаційні поєдинки Ліги чемпіонів УЄФА. Сьогодні «Динамо» стадіон відповідає всім сучасним вимогам безпеки, стандартам футбольних асоціацій і технічним умовам для організації телевізійних трансляцій.

Пам'ятник футболістам київського «Динамо»

У 1971 році на території стадіону встановили пам’ятник футболістам київського «Динамо», які брали участь у знаменитому «матчі смерті».

Скульптура виконана у вигляді стели з чотирма висіченими постатями гравців, тобто горельєфом. Автори проєкту — архітектори, відомі за створенням київських станцій метро, В. С. Богдановський та І. Л. Масленков, скульптор — І. С. Горовий. Пам’ятник розташований з боку службового в’їзду, тому більшість вболівальників його зазвичай не бачать.

Згодом, 11 травня 2003 року, до перших роковин смерті легендарного тренера Валерія Лобановського, було відкрито пам’ятник самому наставнику.

Скульптура зображає Лобановського, який сидить на тренерській лаві та уважно спостерігає за грою. Постамент виконаний у формі великого футбольного м’яча, а вага всієї композиції становить близько п’яти тонн. Над створенням пам’ятника працювала команда з дев’яти осіб під керівництвом архітектора Василя Клименка та скульптора Володимира Філатова. Монумент розташований між колонадою та головним входом на стадіон.

Де знаходиться стадіон імені Лобановського та що там є

Стадіон імені Валерія Лобановського розташований у мальовничій парковій зоні Києва. З одного боку його територія межує з алеєю Магдебурзького права, а з інших — з Міським парком.

Футбольне поле орієнтоване з північного сходу на південний захід, а навколо нього розміщені трибуни овальної форми. Головна трибуна розташована на відстані близько 10 метрів від поля, протилежна — приблизно за 15 метрів, а трибуни за воротами — до 40 метрів.

Сидіння на трибунах виконані з пластику у клубних кольорах — синьому та білому. Білі крісла утворюють написи «ДИНАМО», «КИЇВ» і «1927» — рік заснування футбольного клубу. Головна (північно-західна) трибуна розташована на одному рівні з полем, тоді як інші підняті над ним приблизно на 2,5 метра.

Глядацькі місця поділені на 29 секторів і ложу для преси. Нумерація секторів ведеться за годинниковою стрілкою, починаючи з головної трибуни. У кожному секторі розміщено від 13 до 23 рядів сидінь. Уздовж головної трибуни розташована будівля клубного офісу, з боку поля якої передбачено місця для почесних гостей. На даху цієї будівлі під час телевізійних трансляцій встановлюються основні телекамери.

Вхід на Динамо стадіон під час матчів здійснюється через два основні пункти: головний — з боку вулиці Грушевського, та додатковий — із боку Міського парку. Потрапляння глядачів на арену відбувається через турнікети, що зчитують штрих-коди квитків. На сектори головної трибуни вболівальники заходять знизу, через прохід під 26-м сектором, тоді як доступ до інших секторів здійснюється зверху — алеєю, що пролягає вздовж усього периметру трибун.

Технічні харектиристики:

• Секторів – 29
• Місць – 16 873
• Освітлення – 1200 люкс
• Поле (з підігрівом) – 100м х 75м

Адреса: 01001 Київ, вул. Грушевського, 3.

Для зручності уболівальників розроблена карта стадіону Лобановського, де чітко позначені всі сектори.

Свіжі новини у вашому смартфоні! Підписуйтесь на Київ.info у Телеграм t.me/kyiv_info_nmnm

Київ.info,  фото з відкритих джерел