Від київського бармена — до сержанта ДШВ: історія «Баріка» з 25-ї бригади

Від роботи в столичних ресторанах до служби в легендарній десантно-штурмовій бригаді — такий шлях пройшов Олександр Миколайович, відомий серед побратимів під позивним «Барік».

Історію героя розповіли у Київському міському ТЦК та СП.

До повномасштабного вторгнення він понад 10 років працював барменом у київських закладах преміум-класу. Позивний — згадка про минуле, адже «Баріком» його називали ще в мирному житті. Але справжньою причиною, чому він взяв до рук зброю, стала родина.

«Моя дружина і моя донька. Я зрозумів, що не можу допустити, щоб війна прийшла в мій дім», — розповідає військовий.

У перші дні війни він евакуював сім’ю в безпечне місце, а наступного дня пішов до військкомату. Служив у ТРО, добровольчих формуваннях, а згодом — у лавах ЗСУ.

Мрією Олександра з дитинства були Десантно-штурмові війська. Згодом навчання в 199-му навчальному центрі, підготовка у Великій Британії — і служба в 25-й окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді.

Перший бій під Червонопопівкою став моментом, який усе змінив.

«Спершу було схоже на фільм. Страшно стало вже потім — коли усвідомив, що може чекати», — пригадує боєць.

Згодом були інші бойові виходи, поранення — уламкові, кульові. Але кожного разу «Барік» повертався у стрій.

Найціннішим на війні Олександр називає життя побратимів.

«У Новоселівському штурм був невдалий, але всі залишилися живі. Для мене це найбільша перемога», — говорить він.

Його підрозділ воював на Куп’янському та Авдіївському напрямках. Під Авдіївкою було особливо важко: атаки FPV-дронів, постійна напруга, мінімальні шанси на відпочинок.

Одного разу міна впала за метр від нього — і не вибухнула.

«Я подумав: ось тут мав бути кінець. Але мене врятував ангел-охоронець».

За службу Олександр має дві відзнаки «Золотий хрест» — від генералів Залужного та Сирського. Але для нього найцінніше — не медалі.

«Метал нічого не вартий у порівнянні з життями побратимів. Найбільша нагорода — коли всі повертаються живими».

Для сержанта 25-та бригада — друга родина.

«Моя мотивація — дружина, донька і хлопці, які поруч. Коли вони кажуть: “Барік, дякуємо, що ти поруч” — це найбільша нагорода», — зазначає Олександр Миколайович

Також він наголошує на важливості тилу:

«Кожна машина, дрон, аптечка чи навіть слово підтримки — це врятовані життя».

Олександр вірить: перемога обов’язково буде.

«Перемога — це коли моя донька зможе ходити в школу й бігати по вулиці без страху. Це мирна Україна, де ми всі повернемось додому».

І поки цей день не настав, «Барік» залишається у строю.

«Ми вистоїмо. Бо іншого шляху для нас просто немає».

Свіжі новини у вашому смартфоні! Підписуйтесь на Київ.info у Телеграм t.me/kyiv_info_nmnm

Київ.info,  фото ТЦК та СП