«Те, що інші називають подвигом, для мене — звичайна зміна»: історія рятувальника з Києва

Рятувальник Дмитро Максименко рятує людей у найнебезпечніших місцях війни, залишаючись спокійним і зосередженим навіть серед руїн та трагедій.

Історію рятувальника розповіли у Головному мобільному рятувальному центрі швидкого реагування ДСНС України.

«Я не маю броні на серці. Вона б усе одно не допомогла, коли бачиш те, що ми бачимо щодня. Я просто роблю свою роботу і не боюсь її. Те, що інші називають подвигом, для мене — звичайна зміна», - рятувальник Дмитро Максименко.

Дмитро — людина, для якої чужий біль став частиною буденності, а страх — просто фоном до роботи.

«Ми приходимо туди, де щойно було пекло. І маємо діяти. Без емоцій, без паніки. Бо кожна секунда — це чиєсь життя», — каже Дмитро.

Але все одно деякі події не стираються з пам’яті.

«Ніколи не забуду Кривий Ріг, — говорить він тихо. — Ракета влучила в багатоповерхівку. Батька вибухом відкинуло на вулицю — він вижив. А його дружина, двоє синів — 10 і 2,5 років — та двомісячна донька залишилися під завалами. Ми дістали їх… уже бездиханних. Такі речі не забуваються».

Інший виїзд — Святошинський район Києва. Дмитро емоційно розповідає, ніби бачить усе знову.

«Було багато диму, пилу, уламків. І посеред того всього — дитяче ліжечко. А в ній маля. Маленьке, зовсім. Навіть не знаю, скільки йому було. Просто дитя серед руїн. Дитя, які в одну мить стало небесним янголятком. Це боляче…»

Він не герой з фільму, а просто робить свою справу. І навіть коли розповідає про небезпеки — говорить рівно, без тіні страху.

«Був виїзд у Чорнобиль. Російський дрон із фугасною частиною влучив в укриття четвертого енергоблока. Ми гасили пожежу. І знаєте, я не думав тоді про небезпеку. Є задача — її треба виконати. А вже потім — можна видихнути. Я навчився відділяти роботу від життя. Емоції, які переживаєш на службі, не повинні заважати жити у мирному світі».

Його спокій — не байдужість, а сила. Сила, яка є тільки в обраних. У тих, кого любить доля.

Він, як і мільйони інших українців мріє про мир.

«Я вірю, що скоро настане мир, — каже Дмитро. — І тоді більше не плакатимуть діти, не страждатимуть дорослі. Закінчиться війна — піду всю ніч гуляти берегом Дніпра. Просто дивитися як сходить сонце. Без сирен. Без вибухів. Просто світанок».

Свіжі новини у вашому смартфоні! Підписуйтесь на Київ.info у Телеграм t.me/kyiv_info_nmnm

Київ.info,  фото ДСНС