Нацгвардієць записав пісню для мами, яку створив, перебуваючи три роки в російському полоні

За три роки у полоні, без інструментів, студії та навіть звичайного аркуша паперу, військовослужбовець Владислав Каретник зберігав у пам’яті рядки, мотиви й тексти, поступово формуючи свої 16 пісень. Першою з них стала пісня для мами – емоційна й сповнена вдячності за подароване життя. Історію чоловіка розповіли у Національній Гвардії України.

«У полоні я боявся одного — що не встигну сказати мамі, як сильно її люблю… І написав пісню. Написав у темряві, у тиші, де був тільки Бог, я і спогади», — каже він.

Владислав, військовослужбовець Національної гвардії України, якому 24 роки.

До війни він навчався в Академії НГУ, грав на гітарі та захоплювався бітбоксом. А потім оборона Маріуполя, «Азовсталь», полон.

«Те що відбувалося на Азовсталі – це словами не передати. Це дуже жахлива картина. Постійні обстріли з неба з літаків, з корабельної артилерії, з сухопутної артилерії. Стріляли з усього. І ти не розумієш звідки все летить. Ми навіть не знали, що ми можемо вийти в полон. Тобто ми всі змирилися з тим, що мабуть будемо до останнього на заводі, і виходу вже немає. Ми знали, що є оточення, щільне кільце, які ми вже не зможемо прорвати. Був страх, але коли вже стало зрозуміло або там залишитись, або йти в полон, вирішили, якщо виходять всі, то виходять всі. Я не знаю, щоб було, якби ми там не залишились. Можливо вже б пів України вже б і не було. А можливо все б було інакше. Це тільки гадати. Ми отримували накази та виконували свою справа», - розповідає нацгвардієць.

За його словами  полоні було дуже важко. «Спочатку було просто жах. Питання побиття, тортури не контролювались. Вони (росіяни – ред.) казали, що в них є зелене світло на це. Тобто були такі випадки, коли заносили повністю синіх людей… В полоні я пробув з 17.05.2022 року по 19.04.2025 року. Тобто три роки я пробув в полоні.  Страх був не за себе, а за рідних. Коли ти не знаєш, що з ними, де вони знаходяться. Ти хочеш подзвонити, а ти не маєш такої можливості. При цьому ти знаєш, що по Україні прилітають ракети, літаки літають, тобто за них був дуже великий страх», - пояснює Владислав.

Його історія про незламність духу та силу творчості, що здатна проростати навіть крізь найтемніші часи. Влад вперше записав пісню, створену у полоні, і дарує її найдорожчій людині — мамі, а разом із нею всім матерям, які чекають своїх синів, моляться, вірять.

«Я завжди отримував ендорфін з музики. Музика мені дуже допомагала триматися, тримати себе в силах, відволікатися від всього, що відбувається навколо. Я там почав полоні писати пісні.  В нас не було де записати, в нас не було ні листа, ні ручки… Вигадав строчку в пісні, і напевне разів 20 її повторював в своїй голові. Щоб запам’ятати. Тобто на це міг піти один день, два, чи тиждень. В полоні було багато часу, щоб подумати. І я щоб відволіктись, почав спочатку вигадувати мотив, я його запам’ятав і потім я просто сказав фразу: а я загадав, коли гуляли ми. І одразу зрозумів, що цю пісню я хочу присвятити своїй мамі. Це вдячність за те, що мати подарувала життя. Я дуже вдячний своїй матері, за те, що вона мене виховала. І як би складно їй не було ми разом це витримали. Ще до війни у нас були гарні стосунки з нею. Тобто моя мама – це моя подружка», - розповів нацгвардієць.

Військовий мріяв, коли ще був у полоні, як буде записуватися його пісня, але насправді навіть не очікував, що запис відбудеться на свободі і аж на такому високому рівні.

Київ.info, відео НГУ